ukrainian:

Є така приємна спокуса – говорити про цю платівку довго, і краще б очима, а не словами... Слухав її вдруге під проливним дощем, всьоме – в потоці теплого вітру нічного, слухаю знову і знову, і кожного разу це – радість, проста і справжня радість. Це щось настільки особисте і, водночас, універсальне – як польові квіти, чия краса не нав’язує себе нікому, але зігріває кожного, хто не лінується дивитися – дивуватися... Часом виникає відчуття, ніби сидиш у великій порожній кімнаті. Чисті стіни, висока стеля, повітря прозоре й чутливе, повітря – музика, і вона вимальовує картини легкі, майже невидимі, близькі, духмяні. Цідиш її потихеньку, наче дорогоцінний напій, і кімната тане, губляться межі, лишається – світло, присмак, відлуння теплої усмішки... Весь альбом слухається на єдиному подихові, як цілісна гармонійна композиція, а не збірка гарно допасованих фрагментів. Нехай вибачать мені ті, хто вважає інакше, але думаю, що на сьогодні "Жовта кульбаба" – кращий з альбомів Лесі і Галі Тельнюк. Не в тому сухому сенсі, що він найбільш складний, або найбільш красивий чи вишуканий – про це судити не хочу, не про такі категорії зараз веду. Принаймні, у мене він викликає бажання сказати просто – рідний. Цілком суб’єктивно, ясна річ – але для мене це є головним свідченням того, що "Жовта кульбаба" виросла з самого серця, а не з якихось там тривіально-буденних причин. І хочеться, аби ця платівка стала рідною для багатьох людей – і впевнений, що так воно і буде.
 

Антон Йожик Лейба

english:

There is such a pleasant temptation – to speak about this disc long, and better with eyes, not with words... I listened to it for the second time in a pouring rain, for the seventh – in a stream of a warm night wind, I listen to it over and over, and each time this is joy, simple and real joy. This is something so personal and, at the same time, universal – as field flowers, whose beauty does not impose itself on anybody, but warms everyone who is not lazy and looks – to be surprised... Sometimes the feeling arises as though you sit in a large empty room. Clean walls, high ceiling, transparent and sensible air, the air is music, and it draws fragile pictures, almost invisible, close, fragrant. You draw it slowly, as though a precious drink and the room melts, the limits get lost, what remains is – light, aftertaste, an echo of a warm smile... The whole album is perceived at one go, as an integral harmonious composition, not a collection of well-matched fragments. Excuse me if you think otherwise, but in my opinion today "Yellow Dandelion" is the best of albums by Lesya and Galya Telnyuk. Not in that dry sense that it is the most sophisticated, or the most beautiful or refined – I do not want to judge about it, now I speak not about such categories. At least, with me it causes the desire to just say – native. Quite subjectively, clearly – but for me this is the main proof that "Yellow Dandelion" grew from the very heart, not from some banal routine grounds. And I want that this disc became native for many people – and, sure, that is what's going to happen.